Вірш
Чому не розуміють мене люди?
Хіба я не така же ж, як вони?
Де б не пішла, здається, всюди
Моєї вишуковують вини.
А в чому ж та вина моя? У серці?
Що уникає правил світу геть цього?
Чи у душі, що як той птах несеться,
Щоб не тонути в трясовині бруду усього?
Не хочу слухати людей, вони обридли.
Живуть і ходять кожен день як слід,
І мріють про майбутнє своє світле,
Хоча і знають, що жорстокий весь цей світ.
А я живу собі і мрію про свободу,
Свободу мрій, учинків і… душі.
Буває і знаходжу мрії оду,
Проте надія зникне лиш в кінці.
