Осінь

         Люблю осінь. Сонце все ще гріє, але не пече, як улітку, вітер ще не такий пронизливий, як узимку. Проміжна пора між літом і зимою, проміжна пора між завзятістю і байдужістю в моїй душі, період мрій і візитів пробуджених муз.

         Сьогодні просто чудовий день. До того ж вихідний. Тому і вирішив провести його в компанії свого друга.

         — Мамо! Піду гуляти з Олегом! – крикнув мамі зі своєї кімнати.

         — Звичайно, іди. Яка погода хороша! Не гай часу вдома! – почув ніжний рідний голос.

         І от уже через кілька хвилин покинув оселю.

         Вулиця мене зустріла широкими обіймами осені. Чисте-чисте лазурне небо із ватними хмаринами було так далеко і, разом з тим, близько, що досягнеш рукою. А земля…. А дерева….не так давно зелені, молоді, зараз вони пишались у своїх золотих, багряних шатах. Теплі руки вітру м’яко перебирали волосся і гладили оголену шкіру обличчя. Так би і стояв у оточенні осені. Ось вона – цариця!

         Якою б чудесною не була ця пора, та, на мою думку, найосіннішим місяцем є все таки жовтень. Ні, не тому, що у мене День народження. Просто жовтень не схожий на інші місяці. Вересень ще звернений до серпня(серпень, як відомо, — літо), а  у листопаді уже жди снігу. А жовтень – це саме серце осені, хоча б’ється це серце життям не дуже довго. Такий закон: чого є мало – хочеться більше, а все швидкоплинне хочеться враз зупинити. Люблю осінь за її короткочасну, але й безсмертну корону.

         Поспішати нікуди. Олег пробачить. Він хороший, він мене розуміє.

         Неквапливо вдихаю аромат осені. Повітря пахне жовклим листям. Це приємний, трохи димний, але солодкий запах. Іду й насолоджуюсь осіннім днем. Жовті, оранжеві, червоні листки водять в повітрі містичні хороводи з невидимими феями, повільно опускаються до землі і, підхоплені уже знайомим ритмом, знову зринають у вись. А я іду не кваплячись відомою мені стежкою, з іншого боку якої мене мабуть уже чекає мій друг.

         — Сашка знову серед хмар літає! – задзвенів знайомий голос серед осінньої тиші й мені на голову посипалась дюжина золото-багряних скалок.

         Я й не помітив, як опинився біля дому Олега. Ось він, мій найкращий друг, кружляє серед розкинутого власноруч листя, і, здається, збирається засипати мене ним ніг до голови.

         З таким другом, як Олег, час іде непомітно, але залишає у пам’яті яскраві моменти. Зараз ми з ним поблукаємо у осінньому парку. Проведемо поглядом ще один ключ журавлів, що квапляться покинути наш край до початку холодів, побажаємо їм вдалого перельоту й чекатимемо навесні.

         Закінчиться наша прогулянка царством осені пишним жовтогарячим килимом, що пролягає через гай і підводить прямо додому.

         Люблю осінь, найчарівнішу з пір року.


P.S. Ще одне моє оповіданнячко. 2015.

Комментариев: 0

Казка

 

Цей невеличкий нарис датується 2013 роком. Він був моїм домашнім завданням (а завдання було написати казку). Придумати традиційну казку із повчальним змістом та хеппі ендом у мене не вийшло. Лише заголовок нагадує про суть завдання )))

Казка  

Тиша… Це гордовите мовчання порушує лишенастінний годинник, який от-от має пробити північ. Єдине неяскраве світло у кімнаті випромінює монітор комп’ютера, за яким сидить дівчинка, років  тринадцяти  — Аліса. Їй, видно, байдуже, що батьки ще дві години тому наказували їй бути у ліжку. Але зараз якраз зимові канікули. В школу йти не треба, тому прокинутись завтра можна і під обід.

— Бам! Бам-м! Бам-м! – нагадав про себе годинник. Дівчинка стрепенулась від неочікуваності, ніби прокинулась від сну, з таким докором у очах глянула на нього, наче він видав щось найпотаємніше, і чого батькам знати не варто.

— Бам-м! Бам-м! Бам-м! – не припиняв годинник. Аліса сиділа самотньо у кімнаті і не подавала й звуку, поринувши у свої турботи. Що ж, мрійницею вона була ще тою: і дня не могло пройти, щоб вона не залишила свій вигаданий світ фантазій і повернулась у нудну реальність цього світу. Вона створювала свій власний вимір і в Інтернеті, і на папері за допомогою слів і пензля.

— Бам-м! Бам-м! Бам-м! – гучніше і гучніше заганяв Алісу спати проклятий годинник.

— Чую, – сказала пошепки собі під ніс Аліса, у страсі розбудити батьків за стіною, — Уже лягаю.

Дівчинка моторно вимкнула комп’ютер. Погасло останнє світло. Кімната поринула у непроглядну пітьму, яку фантазерка про себе порівняла з воронячим крилом. Вона навпомацки рушила до вікна, ледь не перекинувши стопку книг. Нарешті. Одним ривком розсунула штори і похмуру до цього кімнату враз залило сріблястим світлом зимової ночі. Дівчинка завмерла: чи то чисте місячне небо над засніженими вулицями її вразило, чи то яскравий білий блиск прикував її увагу, — придивлялась.

«Снігова фея»  — майнула думка у голові фантазерки, коли цей блиск рушив з місця, піднявся, закрутився, оминув кілька велетнів-тополь і зник на тлі чистого місяця. «Це точно була фея, — вперто мовила до себе дівчинка, — Хто, як не вона? От би ще раз її побачити.» З цією думкою вона попрямувала до ліжка і пірнула під теплу ковдру. За кілька хвилин Аліса уже спала надто міцним сном, щоб помітити, як у кімнаті стало світло, наче удень. І, звичайно, вона не чула тоненького голосу дзвоника, і як чиясь біла, як сніг, холодна, але ніжна, рука покрила її гаряче чоло.

 

Комментариев: 0

Люблю волков

Всех этих красавцев рисовала на разных етапах жизни.

Эти нарисованы год назад

Этих я нарисовала в седьмом классе. Первые мои волки:

Комментариев: 0

Inter alia

Пару слов между прочим... 

Изначально я планировала превратить этот блог в эдакое подобие сборника стихотворений. Все предыдущие посты – это написанные мной стихи на украинском (mother tongue) и русском языках, а также есть два перевода с английского. Теперь вот думаю разнообразить его немножко. Буду бросать сюда все, на что фантазии хватит. Например, вот нарисованная мной картинка, которой уже памяти нет, сколько лет: 

Иногда берусь творить что-нибудь прозаическое, но все никак не закончу. То времени нет, то inspiration куда-то девается. Потому брошу сюда парочку коротеньких набросок на украинском двухлетней давности.

Комментариев: 0

Стих

Как страшно жертвой стать насмешки злой судьбы,

Забросила она меня в пучину тьмы й тумана,

Счастливо жить и сдаться без борьбы –

Печальная картина вечной лжи й обмана.

 

Железными цепями страх сковал мне душу,

Пред неизвестным только трепет мой удел,

И только жуткий шепот «Не сбежишь!» я слышу,

И хищный взгляд твой будто в душу мне глядел.

 

Я жертва, ты охотник – этот круг ненастный,

Я все ждала, когда наступит мой немой финал,

Но ты столь странный, столь жесток й печальный,

Во мне спасение от злой судьбы искал.

 

Что за тоска сдавила сердце крепкой хваткой?

Я сострадание к убийце стольких душ нашла!

В чем кроется моих внезапных чувств разгадка?

Под маской монстра человека разглядеть смогла.

Комментариев: 0

Вірш

ДЗЕРКАЛО

Хтось колись зажадав всесилля,

І царем стати над царями,

Він немало доклав зусилля,

Щоб пекельні відкрити брами.

 

Там, де полум’я палить душі,

Замість неба там диму купол,

Перетнув він палючі межі,

І тебе взяв собі на службу.

 

Всі дзеркала тобі не рівня,

Вони просто земні свічада,

В тобі ж мудрість таїться давня,

Твоя сила – в’язка принада.

 

Тобі істина вся відома

Про минуле, майбутнє, вічне,

І не зломить тебе утома

Забирати оброк незвичний.

 

Сотні, тисячі душ невинних

Ти зіткнуло в пітьми пучину,

І лилася ріка невпинно —

Ти знайшов ту свою єдину.

 

«Чи це я найгарніша в світі,

Білолиця, рум’яна, мила?»

Її очі, мов сонцем литі,

А душа ще не загрубіла.

 

Тільки правду ти провіщало,

А вона так раділа щиро,

Поки серце її не застигло

У пекучої заздрості вирі. 

 

 Як же злилась вона, палала!

Її розум труїла помста –

Поруч красуня підростала,

А ти не могло збрехати просто.

 

Серце королеви почорніло,

Гидким ввижалось все живе,

Вона одної істини не знала –

Душі її ти дзеркало криве.

 

У казці зло ніколи не долає

Добро, що у серцях людських живе.

Принцеса горя і туги не знає,

А королева своє серце рве.

 

Вона тебе у люті розтрощила,

Але її душа давно твоя.

Твоя могутність дух її скорила –

Пішла вона з тобою в небуття.

Комментариев: 0

Мій переклад

Вільям Блейк

Тигр

Тигре, тигре, ти палаєш,

Як в лісах нічних гуляєш,

Чий же смак і руки вмілі

Образ твій створить зуміли?

 

Десь далеко в небі-морі

Хто дістав вогні прозорі?

Хто на крилах так піднявся?

Як в очах вогонь зайнявся?

 

Чиїх рук і чар майстерність

Весь твій образ і химерність?

І як серце враз забилось

Й тіло волі підкорилось?

 

Чий це молот й узи сильні?

З горна вийшов розум вільний?

Як кліщами серце стисло?

Як смертельний жах принесло?

 

Скресли зорі з неба ясні,

Впали їхні сльози рясні,

Чи сміявся Він про себе,

Що створив ягня і тебе?

 

Тигре, тигре, ти палаєш,

Як в лісах нічних гуляєш,

Чий же смак і руки вмілі

Образ твій створить посміли?

Комментариев: 0

Мій переклад

Едгар Алан По

Ельдорадо

Убранням яскравий,

Лицар величавий,

У світлі й мороці блукаючи,

Довго мандрував,

Та пісню співав,

Ельдорадо шукаючи.

 

Та старість прийшла,

Відважного знайшла,

І зневіра на серце спустилася,

Як він не зумів

Землі знайти слідів,

Яка б Ельдорадо здавалася.

 

І коли його силу

Дорога скорила,

Зустрів він тінь-пілігрима.

І мовив: «Тінь-друже,

Знаєш ти, може,

Де ця Ельдорадо незрима?»

 

«Понад Верховинами,

Місяця вершинами,

Спускайся в Похмуру Долину,

Вперед сміливо їдь, - 

Отримав відповідь, –

«Якщо шукаєш Ельдорадо-країну!»

Комментариев: 0

Стих

Песня лесных дев («Драконьи сокровища») 

Темная ночь искриться загадкой,

Свет от луны освещает наш мир,

Ты хочешь взглянуть за пределы украдкой?

Почувствовать теплый и нежный зефир?

 

Тут в танце с весною кружат ее дети,

Манящие феи о чувствах поют,

Места волшебней не сыщешь на свете,

От горя й невзгод только тут обретают приют.

 

Не думай о прошлом, оно лишь виденье,

Лишь призрак прожитых туманных годов,

Лишь в наших чертогах найдешь ты покой и смиренье,

Прекрасней й светлей они царских дворцов.

 

Не бойся последовать сердца желанью,

Ведь с нами ты вкусишь самый сладкий нектар,

О вечном подумай, знай, что за гранью

Любовь бесконечную получишь ты в дар.

 

Иди по дороге с цветов и туманов,

Мы встретим тебя у своих очагов,

Шагай и не бойся укрытых обманов,

Лишь с нами избавишься тяжких оков.

Комментариев: 0

Вірш

 

Коли життя міняється в єдину мить,

А за спиною пронесеться тріск дверей зачинених,

І враз померкне неба оксамитова блакить, 

Твоя зоря освітить тисячі доріг незвіданих.

 

За сотнею земель глухих й невивчених морів,

На заході, де сонце відвертається від світу,

На небі чорному хтось роздивитися зумів

Оту зорю загублену й надією зігріту.

 

Шляхи сплетуться зміями підступними й разючими,

І кожний новий крок останнім стати може,

Й душа ужалена ваганнями болючими,

Й не знаєш ти, чи пал її тобі тут допоможе.

 

Безумний пломінь віри в твою долю сяє,

Він небосхил багряним морем освятив,

З надією у серці хтось на твій прихід чекає,

Його зорі твоєї кволий поблиск сповістив.

 

Крізь розпачу колючі терни йдеш сміливо,

Адже хоробрим завжди з долею щастить,

Там вже чекає майбуття твоє щасливе,

Незгоди з серця викинь – це зневіри мить.

 

Комментариев: 0
Страницы: 1 2 3
Talia Wolf
Talia Wolf
Была на сайте вчера в 14:27
Родилась: 10 Октября
Читателей: 3 Опыт: 234 Карма: 3.04497
Я в клубах
ART Пользователь клуба
Любители книг Пользователь клуба
все 3 Мои друзья