Осінь

         Люблю осінь. Сонце все ще гріє, але не пече, як улітку, вітер ще не такий пронизливий, як узимку. Проміжна пора між літом і зимою, проміжна пора між завзятістю і байдужістю в моїй душі, період мрій і візитів пробуджених муз.

         Сьогодні просто чудовий день. До того ж вихідний. Тому і вирішив провести його в компанії свого друга.

         — Мамо! Піду гуляти з Олегом! – крикнув мамі зі своєї кімнати.

         — Звичайно, іди. Яка погода хороша! Не гай часу вдома! – почув ніжний рідний голос.

         І от уже через кілька хвилин покинув оселю.

         Вулиця мене зустріла широкими обіймами осені. Чисте-чисте лазурне небо із ватними хмаринами було так далеко і, разом з тим, близько, що досягнеш рукою. А земля…. А дерева….не так давно зелені, молоді, зараз вони пишались у своїх золотих, багряних шатах. Теплі руки вітру м’яко перебирали волосся і гладили оголену шкіру обличчя. Так би і стояв у оточенні осені. Ось вона – цариця!

         Якою б чудесною не була ця пора, та, на мою думку, найосіннішим місяцем є все таки жовтень. Ні, не тому, що у мене День народження. Просто жовтень не схожий на інші місяці. Вересень ще звернений до серпня(серпень, як відомо, — літо), а  у листопаді уже жди снігу. А жовтень – це саме серце осені, хоча б’ється це серце життям не дуже довго. Такий закон: чого є мало – хочеться більше, а все швидкоплинне хочеться враз зупинити. Люблю осінь за її короткочасну, але й безсмертну корону.

         Поспішати нікуди. Олег пробачить. Він хороший, він мене розуміє.

         Неквапливо вдихаю аромат осені. Повітря пахне жовклим листям. Це приємний, трохи димний, але солодкий запах. Іду й насолоджуюсь осіннім днем. Жовті, оранжеві, червоні листки водять в повітрі містичні хороводи з невидимими феями, повільно опускаються до землі і, підхоплені уже знайомим ритмом, знову зринають у вись. А я іду не кваплячись відомою мені стежкою, з іншого боку якої мене мабуть уже чекає мій друг.

         — Сашка знову серед хмар літає! – задзвенів знайомий голос серед осінньої тиші й мені на голову посипалась дюжина золото-багряних скалок.

         Я й не помітив, як опинився біля дому Олега. Ось він, мій найкращий друг, кружляє серед розкинутого власноруч листя, і, здається, збирається засипати мене ним ніг до голови.

         З таким другом, як Олег, час іде непомітно, але залишає у пам’яті яскраві моменти. Зараз ми з ним поблукаємо у осінньому парку. Проведемо поглядом ще один ключ журавлів, що квапляться покинути наш край до початку холодів, побажаємо їм вдалого перельоту й чекатимемо навесні.

         Закінчиться наша прогулянка царством осені пишним жовтогарячим килимом, що пролягає через гай і підводить прямо додому.

         Люблю осінь, найчарівнішу з пір року.


P.S. Ще одне моє оповіданнячко. 2015.

Обсудить у себя 1
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети:

Talia Wolf
Talia Wolf
Была на сайте 2 недели назад в субботу 04.11.17 в 19:11
20 лет (10.10.1997)
Читателей: 4 Опыт: 32.5699 Карма: 1.43025
Я в клубах
ART Пользователь клуба
Любители книг Пользователь клуба
все 4 Мои друзья