Цей невеличкий нарис датується 2013 роком. Він був моїм домашнім завданням (а завдання було написати казку). Придумати традиційну казку із повчальним змістом та хеппі ендом у мене не вийшло. Лише заголовок нагадує про суть завдання )))

Казка  

Тиша… Це гордовите мовчання порушує лишенастінний годинник, який от-от має пробити північ. Єдине неяскраве світло у кімнаті випромінює монітор комп’ютера, за яким сидить дівчинка, років  тринадцяти  — Аліса. Їй, видно, байдуже, що батьки ще дві години тому наказували їй бути у ліжку. Але зараз якраз зимові канікули. В школу йти не треба, тому прокинутись завтра можна і під обід.

— Бам! Бам-м! Бам-м! – нагадав про себе годинник. Дівчинка стрепенулась від неочікуваності, ніби прокинулась від сну, з таким докором у очах глянула на нього, наче він видав щось найпотаємніше, і чого батькам знати не варто.

— Бам-м! Бам-м! Бам-м! – не припиняв годинник. Аліса сиділа самотньо у кімнаті і не подавала й звуку, поринувши у свої турботи. Що ж, мрійницею вона була ще тою: і дня не могло пройти, щоб вона не залишила свій вигаданий світ фантазій і повернулась у нудну реальність цього світу. Вона створювала свій власний вимір і в Інтернеті, і на папері за допомогою слів і пензля.

— Бам-м! Бам-м! Бам-м! – гучніше і гучніше заганяв Алісу спати проклятий годинник.

— Чую, – сказала пошепки собі під ніс Аліса, у страсі розбудити батьків за стіною, — Уже лягаю.

Дівчинка моторно вимкнула комп’ютер. Погасло останнє світло. Кімната поринула у непроглядну пітьму, яку фантазерка про себе порівняла з воронячим крилом. Вона навпомацки рушила до вікна, ледь не перекинувши стопку книг. Нарешті. Одним ривком розсунула штори і похмуру до цього кімнату враз залило сріблястим світлом зимової ночі. Дівчинка завмерла: чи то чисте місячне небо над засніженими вулицями її вразило, чи то яскравий білий блиск прикував її увагу, — придивлялась.

«Снігова фея»  — майнула думка у голові фантазерки, коли цей блиск рушив з місця, піднявся, закрутився, оминув кілька велетнів-тополь і зник на тлі чистого місяця. «Це точно була фея, — вперто мовила до себе дівчинка, — Хто, як не вона? От би ще раз її побачити.» З цією думкою вона попрямувала до ліжка і пірнула під теплу ковдру. За кілька хвилин Аліса уже спала надто міцним сном, щоб помітити, як у кімнаті стало світло, наче удень. І, звичайно, вона не чула тоненького голосу дзвоника, і як чиясь біла, як сніг, холодна, але ніжна, рука покрила її гаряче чоло.