Думалось мені, що я вам другом був,

Душа моя відкрита вам була,

І чиста мрія у мені жила,

Якби не ви, її б я досягнув.

Сміявся, і радів, і плакав з вами,

За ваше горе серце собі рвав,

І тяжкий гріх на душу собі взяв,

Як взнав, що ви лиш потішалися роками.

Ненавиджу я вас всім серцем і душею,

Ненавиджу, це правда, хоч любив,

І на образи навіть не зважав,

Але любов’ю знехтували ви моєю.

Я месником вам стану, ось повірте,

Й еринії злетять над вами враз,

Та не постане перед вами злісний образ,

Бо маю я вже серце не відверте.

Про криваву зброю думати і годі,

До неї не дійшов ще слушний час.

Байдужість я поставлю проти вас,

Не дам я зникнути такій нагоді.

Байдужість моя виллється у зброю,

Чужими – це ніким – ви стали для мене.

Ні зло, і ні добро вам помстою не стане,

Повірте, гірше це, ніж якщо злочин скою.