Коли життя міняється в єдину мить,

А за спиною пронесеться тріск дверей зачинених,

І враз померкне неба оксамитова блакить, 

Твоя зоря освітить тисячі доріг незвіданих.

За сотнею земель глухих й невивчених морів,

На заході, де сонце відвертається від світу,

На небі чорному хтось роздивитися зумів

Оту зорю загублену й надією зігріту.

Шляхи сплетуться зміями підступними й разючими,

І кожний новий крок останнім стати може,

Й душа ужалена ваганнями болючими,

Й не знаєш ти, чи пал її тобі тут допоможе.

Безумний пломінь віри в твою долю сяє,

Він небосхил багряним морем освятив,

З надією у серці хтось на твій прихід чекає,

Його зорі твоєї кволий поблиск сповістив.

Крізь розпачу колючі терни йдеш сміливо,

Адже хоробрим завжди з долею щастить,

Там вже чекає майбуття твоє щасливе,

Незгоди з серця викинь – це зневіри мить.